Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя. Якось так

Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя. Якось так
#гумор #гуморукраїнською #меми
Йдучи по нічній Москві, уздовж Москва-ріки, Глєб Жеглов та Володя Шарапов на усі груди вдихали свіже, трохи вологе повітря. Пригадавши вчорашню поножовщину у барі ‘Ексгібіціоніст’, що у підвалі, Глєб фрівольно розмірковував про сенс навколишньго буття і творчо викладав свої думки Шарапову:
– Життя складене з банальних обставин і тому нудне, мені здається, що у тій поножовщині не було нічого цікавого, крім того ножа бандюгана Кірпіча, зробленого з каретної ресори.
Шарапов був у захваті. Впізнати в ножі каретну ресору, яке глибоке проникнення у суть речей, втім Жеглов завжди дуже досконально аналізував найтоншу ситуацію.

Узбек. Глеб Жеглов. Шарапов

Трохи далі, між товстими стовпами, які з’єднувала важка корабельна цепура, Жеглов та Шарапов побачили узбека, який стояв на краю камінного пірса, та саме вдівав на шию товсту вірьовку з прив’язанною дебелою каменюкою. Підбігши до нього Глєб промовив:
– Дозвольте запропонувати Вам допомогу
Узбек:
– Що таке, я не бажаю ніяких знайомств
Жеглов:
– Ми пропонуємо Вам допомогу, а не знайомство
Шарапов ввічливо:
– Давайте ми потримаємо камінь, ось так, чи краще візьміть його до грудей, а ми зав’яжемо на шиї, ось так.
Узбек почав пручатися:
– Та ні, я так не можу, при людях
Жеглов:
– Жаль, дуже жаль
Миттєво затянувши товсту вірьовку узбеку на шиї, Глєб дав йому добрячого копняка. Важкі хвилі колами розійшлися по чорній воді Москва-ріки після короткого всплеску.
Жеглов і Шарапов з почуттям виконаного обов’язку покрокували далі.
Жеглов:
– А ось, Володєнька, ще одне правило Жеглова – бий чужих, щоб свої боялися, хоча можна і навпаки.

← Назад